Классы: 


Гумористи України

Часть 1. Гумористи України

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА Урок - презентаціяГумористи УкраїниМЕТА: • привернути увагу учнів до читання книжок,познайомити з іменами українських гумористів,їхньою творчістю;• розвивати навички самостійного пошуку матеріалів,акторські здібності,критичне й образне мислення;• виховувати почуття гумору, любов до праці, розуміння потреби вчитися і засудження ледарів, хвальків, пустунів.ОБЛАДНАННЯ: збірки творів гумористів України, ілюстрації до гуморесок, портрети П. Глазового, С. Руданського, С.Олійника, Г.Бойко.ТИП УРОКУ: урок позакласного читання.ВИД УРОКУ: урок – презентація (з використанням рольової гри та роботи в групах)СХЕМА УРОКУ:Формування компетентностей учнівСоціальна1.Робота в групах(підготовка доповідей)2.Стимулювання діалогічного спілкування.Полікультурна1.Виховання особистості учнів на прикладі героїв гуморесок.2.Сприяти розвитку духовності.ІнформаційнаВикористання додаткової літератури,пошук інформації.Комунікативна1.Висловлення власних думок учнів.2.Вміння правильно ставити питання.3.Вирішення проблемних ситуацій.4.Культура дискусія.Компетентність саморозвитку та самоосвітиСкладання опорного конспекту.Хід уроку:I Організаційний моментII Мотиваційний етап1.З’ясування емоційної готовності до уроку («Світлофор»: триколірні картки)2.Актуалізація суб’єктного досвіду.(Передбачення: «Я думаю,що урок буде цікавим,тому що…»)III Оголошення теми та мети урокуВчитель. Сьогодні у нас урок позакласного читання. Ми познайомимось з іменами українських гумористів, їх творами, звернемо увагу на ситуації, які є настільки комічними, що викликатимуть у нас сміх. Від малого до старого – Всі ми любим щирий сміх, І з веселого й дурного Посміятися не гріх. Добрий сміх не б’є, не мучить, Він на світі жити учить, Чим і бажаний для всіх Шанувальників своїх. (П.Глазовий)Сміх може бути гострим і викривальним,- це сміх сатири. А може бути добрим і співчутливим, а не злим чи глузливим. Саме такий сміх зустрінемо у гуморесках, усмішках, анекдотах.Французький письменник Віктор Гюго якось сказав: «Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя». Здається, люди зрозуміли це задовго до Гюго. Тисячоліттями людство складало, зберігало і передавало наступним поколінням веселі казки, дотепні історії, жартівливі пісні, кумедні побрехеньки, анекдоти, гуморески. Та хіба все перелічиш? Сміх як сонце, має тисячі променів і промінців. Сміх має велику силу! А яку, ви мені скажете в кінці уроку, прослухавши вами підготовленні гумористичні твори. Підказкою послужить епіграф уроку: «Висміяти – значить вилікувати.» (М.Горький)Готуючись до сьогоднішнього уроку, ви мали випереджувальні домашні завдання. Побачимо, як ви впорались з ним.IV Основний зміст урокуОтже, слово надаємо теоретикам, які допоможуть вам сьогодні пригадати терміни з даної теми та віршові розміри.Перша група - Теоретики Учні знайомлять з термінами: гумор, сатира, сарказм, сміхова культура, гумореска та байка; віршовими розмірами: хорей, ямб, дактиль, амфібрахій, анапест. Вчитель дає оцінку роботи даної групиА тепер передаємо мікрофон для виступу дослідникам.Друга група - ДослідникиПавло Глазовий – український поет і сатирик (учні конспектують)Павло Глазовий народився 30 серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт. Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області у родині хлібороба. Його предки носили козацьке прізвище Окань. Але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. Існує версія, що слово «Окань» пов'язане з мірою довжини в Київській Русі.11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Після блокади Павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. Це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво». 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (1997).Помер Павло Глазовий 2004 р.Його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. Життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, мистецтво... Постать визначного українського сміхованця Павла Прокоповича Глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. У виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. Він був лауреатом Літературної премії імені Остапа Вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». Можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно.Третя група - АкториІнсценування гуморески П.Глазового «Син математик» (у зошитах для самооцінювання учні виставляють оцінки за акторську гру, у зошит виписують прислів’я, які розкривають тему гуморески)• За науку цілуй – батька й матір у руку.• Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько. Мозковий штурм- Як ви можете проаналізувати поведінку сина?- Чому ми його засуджуємо?- На чиєму боці автор?- Що у творі здалося вам смішним, чому саме?Четверта группа ЧитацькаЧитці читають гуморески «Кухлик», «Батькова наука» (учні конспектують)Отже, Глазовий хоче, щоб люди прагнули позбутися потворних рис. Байкар звертає нашу увагу на негативні явища сучасного життя, запрошує разом з ним поглузувати над ними і зробити власний висновок. У творах гумориста, байкаря ми можемо побачити все: і веселий сміх, і дотепні висновки, і відчути просту народну мову. Вони захоплюють уяву своїми кумедними ситуаціями і мудро вчать. Тому хочеться погодитися зі словами знаменитого гумориста: Того, що в люди полетіло, Уже назад не заберуть.Друга група - Дослідники (учні конспектують)Мікрофон приймають дослідники творчого доробку Степана Олійника “Поганий той сюжет, котрий не підкріплюється життям” Більше двадцяти років минуло відтоді, як не стало Степана Олійника. Цю людину знали — без перебільшення — всі жителі СРСР і за кордоном. Поет-гуморист, сатирик майже чотири десятиліття віддав праці в літературі і понад п’ять десятиріч — журналістиці. Викривав міщанство, ницість, хабарництво, сутяжництво, тобто все те, що не прикрашає людину. Боровся за ствердження добра і правди, чесності й благородства. Без його творчості неможливо уявити українську сатиру і гумор. Народився Степан Олійник 3 квітня 1908 року в селі Пасисели на Одещині в багатодітній хліборобській сім’ї. Від тяжких злигоднів батьки вирішили емігрувати до Канади або в Кустанайську область. Як згадувала сестра письменника, вже й коней запрягли... (Мали б ми ще одного письменника в діаспорі.) Та порятував дядько Захарій, забравши родину в своє село — Третю Миколаївку. Нині це Левадівка. В імперіалістичну, тобто Першу світову війну батька мобілізували на фронт. Степан був найстарший, отож доводилося і по господарству поратися, і в полі орати, сіяти, косити, й молотити. До школи мати проводжала сина за народним звичаєм. Спекла калач — для вчителя. У школу треба нести святий хліб, бо починаєш велику справу — ідеш навчатися грамоті. А ще поставила на коліна молитися Богові, “ щоб помагав учитися і дав добру пам’ять ”. Наука хлопцеві давалася легко. Уже в першому класі написав лист до батька, який перебував у австрійському полоні. Друкованими буквами скомпонував цидулку до Австро-Угорщини. Тато її одержав, і “ весь барак плакав ”, коли читали виведені дитячою рукою слова. Після закінчення чотирирічки постала дилема: вчитися далі чи ставати до плуга. Тому батько запитав учителя, як їм бути далі. На що той відповів: “Сын ваш способный к учебе, но у него “суконный язык”. Не повірив тато йому. Гнідими кіньми повіз Стьопу до Одеси, в школу імені Лесі Українки. “ Виводили в люд и” хлопця гуртом. У господарстві була корівчина, отож сестри Оля й Мотря по черзі носили, перебрівши річку, молоко на ринок. Виручали щомісяця по 5 карбованців. Увесь отой заробіток посилали Степанові. Коли в 1930-му батько потрапив під “ розкулачку ”, юнак уже був студентом. Ясна річ, сина “ ворога народу ” з вузу виключили, і він влаштувався на роботу рульовим на кораблі “ Ленін ”. А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже самого. Хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до “всесоюзного старости” Калініна від імені майже двохсот однокурсників. До того ж охоронець забрав у в’язня блокнот із його віршами, і після того... став прихильнішим. Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію. Як згадувала сестра Ольга, під час нападів мати накривала сина хусткою і молилася. Ото й усе лікування. Відпустила недуга лише після війни. У 1934 році закінчив педінститут. Працював кореспондентом газети “ Чорноморська комун а”, обійшов багато районів Одеської області. Зрідка друкував поезії в газетах. Факти, які Олійник використовував для творів, були такими типовими, що часто люди впізнавали себе в його героях. Степан Іванович розказував, як після читання вірша “ У клубі ” до редакції “ Перця ”, де він тоді працював, надійшов лист з Одеського обласного відділу кінофікації, в якому вказувалося: “... факти, про які йдеться у вірші,... підтвердилися. Вживемо заходів ”. Сміху Олійникового боялися, а самого його любили. Нащадок чорноморських козаків хотів бути якомога ближчим до народу. Навіть не користувався мікрофоном під час виступів. Говорив: “ Так до людей ближче ”. Часто повторював: “ Поганий той сюжет, котрий не підкріпляється життям ”. І радив молодим колегам по перу дотримувати цього принципу. До слова, за все життя ні до кого не звернувся на “ти”. Тільки на “ви”. Ще в студентські роки поклявся Степан з Володимиром Івановичем носити українські сорочки. Незалежно від моди,як талісман. Розповідали, що коли Степан Іванович лікувався в знаменитій одеській клініці Філатова, то теж не розлучався з вишиванкою . Земляки письменника-гумориста щороку ось уже двадцять літ проводять на Одещині Олійниківські дні та Олійниківські читання. Заснували Всеукраїнську літературну премію імені Степана Олійника, Благодійний фонд. У селі Левадівці за кошти краян встановили пам’ятник односельцеві. Вийшли збірка вибраних творів та книга спогадів. Отже, збуджується дещо пригаслий інтерес до творчості Степана Івановича Олійника.Третя групаІнсценування гуморески Степана Олійника «Сам себе перехитрив»Дайте відповіді на таки питання:- Як ви ставитесь до вчинку пасажира?- Яка головна думка поезії?- Ця гумореска є гумористичною чи сатиричною?Читці читають гуморескиПідсумок (у зошиті): у збірнику гумориста у дотепній формі висвітлюються негаразди небилиці нашого сьогодення, автор висвітлює різні грані нашого бурхливого життя, засуджує хапуг, ледарів, брехунів і возвеличує людину, ідеали добра, правди та людяності.- Які пісні ми відносимо до жартівливих ?Хвилинка відпочинку. Інсценування жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи» Група дослідниківЗнайомство з біографією нашого земляка Г. Бойка (конспект)Грицько Бойко ввійшов у літературу для дітей на початку 50-х років XX ст. і дуже швидко полюбився маленьким читачам. Лише в Україні за життя поета вийшло понад п'ятдесят книжок. Смішинки про малят і звірят, шкільні й спортивні веселинки, скоромовки-спотиканки, загадки адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.Григорій Пилипович Бойко народився на Донеччині. Декілька поколінь Бойків, як згадує його син Вадим, уміли говорити віршами. Дід по материнській лінії, Олексій Корнієцький, залишив по собі кілька десятків пісень, які ще й досі співають у селах Донеччини. А батько поета, Пилип Бойко, теж писав вірші. Після закінчення семирічки Григорій Бойко навчався в Оленівській рудниковій школі. Відстань до школи була чимала, тому доводилося хлопцеві щодня вставати о четвертій годині, кілька кілометрів іти пішки до станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи.Почалася війна. Ще юнаком зі шкільної парти пішов Григорій на фронт, а повернувся звідти тяжко пораненим. Після війни майбутній письменник навчався на літературному факультеті Донецького педінституту.Початком своєї літературної діяльності Григорій Пилипович вважав 1950 рік: саме тоді вийшла його перша збірка віршів «Моя Донеччина». Але друкуватися він почав ще школярем. З мізерних гонорарів купував для сім'ї бодай якісь крупи і цим дуже пишався. Ще студентом видав першу книжку, і його одразу ж прийняли до Спілки письменників. Потім було ще кілька ліричних збірок. А згодом поет став писати виключно для дітей. У дитячій літературі не знайдеться, напевне, жанру, в якому б не працював Грицько Бойко: поеми, вірші, скоромовки, лічилки, загадки, п'єси-казки, тобто все, що подобається таким чарівним жителям країни Дитинства.Письменник видав близько ста книжок для дітей. Ще за життя наклад його книжок сягав двадцяти мільйонів. Особливо полюбилися малечі «Билиці дяді Гриця», «Про дідуся Тараса», «Смішинки», «Хлопчик Ох», «Ніс у сметані», «Шпаргалка-виручалка» та інші.А ще на слова поета створено понад чотириста пісень, здебільшого для дітей. Збірник пісень на слова Г. Бойка «Соловейко» побачив світ у 1974 році.Інсценування гуморески «Вереда»- Хто такий вереда?- Як ви думаєте, чому хлопчик став вередою?- Хто не схотів з ним товаришувати ? Чому?- Що у творі вам здалося смішним ? Чому?- Хтось впізнав себе в образі Вереди?V. Закріплення вивченогоЗачитайте прислів’я, які ви виписали протягом уроку.• Губами говори, а руками роби.• Праця людину годує, а лінь марнує.• Де простота, там і доброта, а де хитрощі – чортам радощі.• З ним тяжко жить, бо йому й чорт не вгодить.• Як маєш брехати, то краще мовчати.• Ледащо син – батьків гріх.• За науку цілуй – цілуй батька й матір у руку.Перевіримо, чи були ви уважні під час уроку.Група учнів працюють з комп’ютером .«Вузлики на пам'ять»Завдання. Справа під номерами записані літературні терміни, а зліва - неправильні завдання до них. Знайди пару, отримай правильну відповідь.1. Комічне Гостре висміювання, критика когось або чогось, його поведінки.2. Гумор Тонка, прихована насмішка.3. Сатира Доброзичливе, співчутливе зображення смішного.4. Іронія Те, що здається нам не таким, яким на нашу думку має бути.5. Співомовка Невеликий за обсягом художній твір, у якому зображено комічні події та персонажі у смішному вигляді.6. Гумореска Гумористичний вірш, створений на основі фольклорних сюжетів, запозичених із анекдотів, бувальщин, казок, у яких відтворено комічні життєві ситуації. Ви отримали лист – запитання. Треба коротко дати відповіді на питання.1. Назвіть основні види комічного?2. Про яких гумористів ви дізнались сьогодні?3. Яким видом комічного ви користувались сьогодні?4. Яка особливість жартівливих пісень?5. Якій гуморесці і якого автора ви надаєте перевагу? Чому?6. Чи допомагає сміх позбутися недоліків характеру, проаналізувати поведінку?7. Яку силу має сміх?8. Чому говорять, що сміх додає життя?VI. Підведення підсумків

Часть 2. Неокласики

Група київських неокласиків

Часть 3. творчість В.Стефаника

творчість В.Стефаника

Часть 4. Група київських неокласиків

Група київських «неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтири на класичну форму поезій («Київ - традиція» М.Зерова). Багатогранний творчий шлях Миколи Зерова Мета: ознайомити учнів із творчим кредо «неокласиків», життям і творчістю письменника, його внеском у розвиток української літератури; розвивати навички визначення осно¬вних ознак індивідуального почерку, провідних мотивів і настроїв поезій; поглиблювати вміння висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності са¬мовираження письменника; виховувати любов до поетичного слова, естетичний смак. Очікувані результати: учні знають матеріал про київських «неокласиків», уміють характеризувати їхню стильову манеру, розповідати про життєвий і творчий шлях митця, аналізувати його поезію, висловлювати власне враження від неї. Обладнання: портрети «неокласиків», видання їхніх творів, ілюстративні матеріали до біографи М. Зерова та його творів, презентація, відеоматеріал. Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.Хід урокуI. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку Вступне слово вчителя. На початку 20 століття в Києві існувало багато різноманітних модерних течій II. Актуалізація опорних знань учнів Стиль модерн (новий, сучасний),склався у Києві на межі століть — який знайшов своє вираження в усіх видах мистецтва. Модерн прийшов на зміну занепадаючому в останній третині XIX століття імпресіонізму Потім став швидко розвиватися новий вид мистецтва - авангарди́зм (від фр. avant — попереду та garde — охорона) — термін на позначення так званих «лівих течій» у мистецтві, більш радикальних, ніж модернізм Авангардизм проявився у цілій низці течій: - кубізм, - фовізм, - футуризм, - абстракціонізм, - дадаїзм, - імажизм, - експресіонізм, - конструктивізм, - неокласицизм, - неореалізм, - сюрреалізм... У 20-х роках на зміну кубізму, футуризму й експресіонізму приходить – сюрреалізм, який розглядав світ як нагромадження кошмарів Неокласицизм же (від гр. neos — молодий та лат. classicus - зразковий, “рафінована краса”) - відроджував традиції бувшого давно в занепаді класицизму. Він знайшов свій вияв у: 1. Використанні античних тем та сюжетів 2. Використанні міфологічних образів і мотивів 3. Проголошенні гасел «чистого» мистецтва 4. Оспівуванні земних насолод та “рафінованої краси”.ПОЗИЦІЇ АВАНГАРДИСТІВ ТА «НЕОКЛАСИКІВ»Спільненоваторські пошуки; визнання слова як важливої суспільної,естетичної категорії; майстерність у звукописних образахВідміннеавангардисти «неокласики»урбаністичні мотиви; «погляд у майбутнє»; деструкція класичної форми; експерименти зі словом, словотвором, верлібр; дегуманізація «погляд у минуле»; дотримання класичної форми; вишуканість; теми, далекі від суспільних проблем;глибоке знання рідної історії З'ясуйте за словником літературознавчих термінів поняття «неокласи¬цизм». Неокласицизм (від гр. neos — молодий та лат. classicus — зразковий) — течія в літературі й мистецтві, що з'явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і зна¬йшла свій вияв у використанні античних тем та сюжетів, міфологічних образів і мотивів, про¬голошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині XIX ст. III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу Близько 40 письменників належали до угруповання “неокласиків”, але ядро складало “п’ятірне ґроно” – майстри найвишуканішого слова, найглибшої філософської думки, патріоти рідної мови: Михайло Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен (Освальд Бургардт) “О ґроно п’ятірне нездоланих співців, Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, Що розбиває лід одчаю і зневіри. Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття Веде вас у світи ясне сузір’я Ліри, Де пінить океан кипучого життя”, -М. Драй-Хмари, вірш «Лебеді» (1928) ... І я спитав: “За що марнуєш дні ти в пеклі цім і терпиш біль агоній?”“Лише за те, – він відказав мені, –що покохав я повнодзвонні слова п’янкі, які глухі віки пролежали у глибині бездонній.Я був один із лебедів, які належали до ґрона п’ятірного нездоланих співців...” ЮРІЙ КЛЕН. “Попіл імперій” Кому не мріялось, що є незнана Муза – Безжурна дівчина, привітна і струнка,Яка в минулому з’явитися уміла,Поетам радості, і вроди, і любові,І навіть дудочку приносила тоненьку,І награвала їй пісні сама. Павло Филипович Як парость виноградної лози,Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хан буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам,Хоч і живе своїм живим життям.Прислухайтесь, як океан співає -Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж народ, учителів;У нього кожне слово - це перлина,Це праця, це натхнення, це людина.Не бійтесь заглядати у словник:Це пишний яр, а не сумне провалля;Збирайте, як розумний садівник,Достиглий овоч у Грінченка й Даля,Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад. Максим Рильський Тепера інший час. Виходь з нори, Шукай стежок — од Лисої гори На верховини і шпилі Парнасу. Микола Зеров Лекція вчителя з елементами бесіди та переглядом відеоматеріалу. Перекладач, учений, критик і поет,Закоханий в Еладу і поетів Риму,Плекав класичний ритм і срібно дзвонну риму Великий ерудит, природжений естет.Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет. Перекладав поетів світових перлини,Нещадно розбивав противників доктрини, І кожен рік міцнів його високий лет...В часи сваволі дикої, пітьми і зла,Коли засліплені безглуздий культ кували, В неволі дальній, де німа холодна мла,Миколи Зерова не стало. О. Теліга Микола Костьович (Костянтинович) Зеров народився 26 квітня 1890 року в містечку Зінькові на Полтавщині в сім'ї вчителя. Закін¬чивши Зіньківську школу, в якій разом із ним навчався Павло Губенко, майбутній Остап Вишня, М.Зеров вступив до Охтирської гімназії, а потім, у зв'язку з переїздом батьків, до Першої Київської гімназії, де перебував до 1908 року. Саме тут заклалися його літературні та пере¬кладацькі інтереси. Майбутній поет і літературознавець уже тут виступає ініціато¬ром створення культурницького кролевецького земляцтва, що згодом перенесеться і в університет, до якого вступив М. Зеров. Таланови¬тий студент серйозно займається дослідницькою роботою, вивчає лі¬тописи, починає друкуватися в українському педагогічному журналі «Світло», газеті «Рада». Зеров стає активним членом студентської громади, виступає з доповідями, дискутує з літературних та політичних проблем. Саме через це його й не залишили в університеті, а послали вчите¬лювати у глуху провінцію, до Златопільської гімназії. Тільки в 1917 році М. Зерову вдається звідти вирватися. Він очолює секретаріат педагогіч¬ної ради Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, викладає латину. Стає постійним автором журналу «Книгар», пише вірші, дарує друзям саморобні збірки. У 1919-1920 роках пра¬цює редактором журналу, одночасно викладаючи в гімназії, у Київсько¬му архітектурному інституті та інших навчальних закладах, пишучи літературно-критичні статті та вірші, у яких виявляються його високі патріотичні почуття, сподівання на відродження свого народу: Зникнуть, зникнуть агаряни... Вся потуга їх розтане, Як весною тане сніг. А над нашим краєм рідним Задзвенить ключем побідним Вернигорин дивний ріг. У 1920 році М. Зеров одружується із Софією Лободою. Виходять друком підготовлені ним книжки «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літера¬турному житті. Прийнявши запрошення, Зеров їде з голодного Києва працювати в Баришівську соціально-економічну школу. Та провінція пригнічувала вченого. Нарешті в 1923 році він отримує посаду професора української літератури в Київському інституті народної освіти. Лекції Зерова мали величезний успіх. Саме цього року «неокласики» й познайомилися, ак¬тивно включилися в літературний процес — проводили вечори, дискусії, зібрання. У 1924 році виходить омріяна Зеровим збірка поезій «Камена» (за античною міфологією, камена — покровителька поезії, муза). Сам автор досить скептично ставився до своїх творів, називав їх «сухарями» на розкішному бенкеті поетичної фантазії. Але сучасники вже тоді відчули могутню силу карбованого по¬етичного слова М. Зерова, дух класичної простоти, по-парнаськи під¬несене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишуканість мови й високу версифікаторську майстерність (він писав переважно сонети й олександрійські вірші — це данина захоплення дав¬ньоримською поезією і творами французьких «парнасців»). Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра¬їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам'ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску¬чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю¬щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя. Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М.Рильського, П.Филиповича, М.Драй-Хмари, О.Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літератур¬них здобутків людства як передумови справжнього розквіту мис¬тецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20-30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав україн¬ську словесність невід'ємною складовою європейської словесності. Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вбо¬лівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925-1928 рр., ставши на бік М. Хви¬льового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між укра¬їнською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє україн¬ського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й при¬стосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, несприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підві¬шеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила. 1 вересня 1934 року його усувають від викладання в Ки¬ївському університеті, звільняють без пояснення причин. Удари долі сипляться один за одним — захворів і помер син. У 1935 році Зеров ви¬їздить до Москви, сподіваючись хоча б на тимчасову роботу. У квітні 1935 року Миколу Зерова заарештовують і «вибивають» зізнання в терористичній діяльності в складі банди літераторів. Як до¬каз — вилучені дві книжки — Г. Косинки та П. Куліша («Чорна рада»). У лютому наступного року суд виніс вирок “терористові” – 10 років таборів. Вивезено на Соловки у травні 1936 року. У жовтні наступного року справу переглянуто й винесено вищу міру покарання — розстріл. Суд і заслання…Мука самоти…О, як у сяйві небо розкололось!А тиша мертва і нема мети.Враз бубонці: далеко хрипнув полоз, І крізь сніжок, здається, чути голос:«Ще не покаявся? Не виправився ти?» 3 листопада 1937 року Микола Зеров був розстріляний в урочищі Сандармох (Карелія). Там розстріляли і П. Филиповича, і М. Вороного і Б. Пилипенка. Вони розділили трагічну долю всього «розстріляного відро¬дження», і тільки тепер їхні імена, їхні твори повернено народові. На Лук’янівському кладовищі м.Києві знаходиться надгробний пам’ятник (кенотаф) Миколі Зерову на могилі сина Котика, померлого в 10-річному віці від скарлатини. Реабілітований у березні 1958 року. Складання хронологічної таблиці життя й творчості М. Зерова (таблиці роздаються учням) Літопис життя і творчості Миколи Зерова 1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові в родині вчи¬теля.1898-1900 рр. — навчання в Зінківській 2-класній школі.1900-1903 рр. — навчання в Охтирській гімназії.1903-1908 рр. — навчання в Першій Київській гімназії.1908-1914 рр. — студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської укра¬енської студентської громади.1912 р.— початок літературної діяльності в журналі «Світло».1914 р.— блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закін¬чення університету.1914 р.— знайомство з майбутньою дружиною Софією Лобо¬дою.1914-1917 рр. — викладач у Златопільській гімназії.1917-1920 рр. — викладач латини в Другій українській дер¬жавній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.1919 р. — редактор журналу «Книгар».1920 р., 13 лютого — вінчання із Софією Лободою.1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Україн¬ського наукового товариства.1920 р.— вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах українською.1920 р.— вийшла книга «Нова українська поезія».1920 р., жовтень — переїзд сім'ї в Баришівку; викладання історії у соціально- економічній школі.1921 р.— вийшла збірка «Сонети і елегії».1922-1933 рр. — професор, завідувач кафедри Київського ін¬ституту народної освіти.1924 р.— вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське письменство» (1798-1870 рр.).1924 р.— вийшла збірка «Камена».1924 р. — опублікована монографія «Нове українське пись¬менство».1924 р.— вийшла монографія «Леся Українка». 1926 р. — побачила світ збірка статей «До джерел». 1928-1929 рр. — приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О. Ковінькою.1929 р.— вийшла збірка статей «Від Куліша до Винниченка».1929 р. — свій архів передає до Всенародної бібліотеки Укра¬їни, складає бібліографію своїх творів.1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в уні¬верситеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою.1934 р., листопад — смерть сина.1934 р., грудень — переїзд до Москви.1935 р., квітень — арешт.1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.1936 р., травень — вивезений на Соловки.1937 р., вересень — останній лист дружині.1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.1937 р., 3 листопада — розстріляний в урочищі Сандармох (Карелія).1958 р., березень — реабілітований. Виразне читання поезії М. Зерова «Київ — традиція». Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.Проблемні питання: — Визначте історичні віхи в становленні Києва як центру, столи¬ці України, що їх автор називає у вірші. — На які реалії тогочасної дійсності вказує поет? — На вашу думку, чому вірш має таку назву? — У якій формі написано вірш? Визначте його змістові та фор¬мальні ознаки. — Чим незвичний твір, як він характеризує автора? Словникова робота.• Сонет – 14-рядковий вірш, з двох чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцетів). Микола Зеров називав сонет «ліроепічною мініатюрою окремої схеми». • Ґоти (ґотською мовою: - Гутанс) - східногерманські народи, які, ймовірно, спершу заселяли південь Скандинавії й острів Ґотланд.• Данпарштадт — остготська столиця ІІІ-IV ст.Ляссота — австрійський дипломат і мемуарист XVI ст., посол до запорожців.• Ґійо́м Левассе́р де Бопла́н (фр. Guillaume Le Vasseur de Beauplan) (бл.1600-1673), французький інженер і військовий картограф, з початку 1630-х до 1648 р. перебував на польській службі, переважно на території України, у 1637-1638 рр. брав участь у поході Конєцпольського на Павлюка й Остряницю. Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т. п. Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми». Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків Миколи Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 р. за кордо¬ном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших. Заслуговує на увагу думка М. Зерова стосовно архітектури терцетів, з усталеною схемою римування: Абба кільцеве римування Вве Абба Еве На лексичному рівні відзначимо епітети: «войовничі» (готи), «лядський» (Болеслав), чар-рута й т. п. Епітети, підкреслюючи характерну рису певних предметів, явищ, сприяють більш гли¬бокій передачі думок та мрій ліричного героя. Для підсилення емоційного звучання авторської думки поет використовує в сонеті сталі сполуки (фразеологізми): «теревені плів», «байки складав», персоніфікацію, метонімію. На синтаксичному рівні зазначимо використання складних речень.Виразне читання й коментування вірша М. Зерова «До альбома» До альбомаТягар робочих літ наліг мені на плечі,Стих безтурботний сміх і споважніли речі,І голос чую я настирливо-шорсткий:«Лукавий наймите, а де ж доробок твій?Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?Чи ж добре ти робив над чорною ріллею,Чи встигнеш, поки день скінчить свої жнива?»Як гірко слухати оті терпкі словаІ як не заздрить вам і молодості вашій,Цій сповненій вина, і ненадпитій чаші,Цій гострій свіжості передсвітних годин,Цій смужечці зорі над тихим сном долин. М.Зеров прагнув наслідувати мистецтво минулих епох, віддавав перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці, брав за взірець античне мистецтво, прагнучи піднести українську поезію до світових вершин. Він іронічно зауважу¬вав: «Я знаю: ми тугі бібліофаги, і мудрість наша — шафа книжкова». Виразне читання й коментування віршів М. Зерова «Телемах у Спарті Одіссея, IV, 1-304» та «Святослав на порогах»ТЕЛЕМАХ У СПАРТІ Одіссея, IV, 1-304I На землю впала ніч, потемніли дороги, У цоканні підков мчить Одіссеїв син. Півсвіту вже за ним… Сіріє мла долин, Мигтять огні — і сплять Тайгетові відноги. Палати… Сонце там чи місяць білорогий? Блищать слонівка, мідь, і золото, й бурштин. Білявий Менелай, щасливий сім’нин, Провадить юнаків на ковані пороги. Цариця жде гостей, і відблиски зі стель Виборну золотять в руках її кудель, Повага їй в очах… Вітай, благословенна! Тивує Телемах: "Злочинниця грізна, Що з нею в світ прийшли облуда і війна,— Ти мудра, ти ясна і лагідна. Гелено?" 28.05.1934II Цариця подив той угадує з очей, З безсмертних уст її снується єпопея Про шлюб зневажений, про мудрість Одіссея, Про дужий Іліон і смерть її дітей. Мов смерч, краса її промчала між людей, Жага і пристрасті владали в світі нею — Хто згодяний не зна, що важить Діонея, Хто віджене її від крицевих грудей? А там світають дні прозріння і науки… По скарб єгипетський сягнули ніжні руки І забуття бальзам долито до вина. О, що буйніша кров і молоді нестями,— Тим більша лагідність, ясніша глибина, Тим скорше. Мудросте, приходиш ти з літами. 31.05.1934СВЯТОСЛАВ НА ПОРОГАХ Варуфорос? Геландрі? Змеженілий, Липневі води котить Вулніпраг. А князь стоїть, невитертий варяг — Веде свої на північ моноксили. Та сам полинув би що тільки сили Під Доростолом свій поставить стяг: Він народивсь для бою і звитяг… Що Київ? Мати? Досвід посивілий? І хоче вже вертати байдаки; Та раптом крик, по скелях хижаки; Бряжчать мечі і знемагає слава. Хто в далеч рвався, головою ліг, І з черепа п’яного Святослава П’є вже вино тверезий печеніг. 7.06.1930 Словникова робота:Геландрі – третій дніпровський поріг по - скандинавськи.Варуфорос – так називається п’ятий поріг по скандинавськи, по слов’янськи - Вольний.Вулніпраг – назва порогу по – давньоримськи. Моноксил – "однодрев", грецька назва човна, видовбаного з суцільного дерева. 11. Робота в парах Виразне читання й коментування вірша М. Зерова «Чернігів» Микола ЗеровЧЕРНІГІВ Могутніх ферм мереживо прозоре, Залізний ляск і двоколійна путь В широкий світ непереможно звуть, Де йде життя і довгу ниву оре. Де Болдині дрімали тихі гори, Де плавав сіверський рибалка Круть, Б’ють молоти, нові часи кують І будять лугу займище просторе. А там, позаду, на валу міськім Біліють вежі, золотом густим Горять хрести — і тиша залягає. Плекаючи, що в давнині жило, Останні дні дрімотно досинає Олегів мужніх престаре кубло. 11.05.1930 Самостійно виконати ідейно-художній аналіз поезій III. Закріплення вивченого матеріалу1. Скласти (письмово) уявний портрет М. Зерова «Закоханий у вроду слів»2. Визначте «творче кредо» поетів-«неокласиків» за уривком із поезії М. Зе¬рова. Класична пластина і контур строгий І логіки залізна течія — Оце твоя, поезіє, дорога. Леконт де Ліль, Жозе Ередіа, Парнаських зір незахідне сузір'я Зведуть тебе на справжні верхогір'я. 3. Розгадати кросворд 1 2 3 4 5 1. Назва журналу. Початок літературної діяльності М. Зерова. 2. Течія в літературі та мистецтві (з гри — «новий», «зразковий») 3. Місто народження М. Зерова. 4. Чиї пое¬тичні рядки: «Перекладач, учений, критик і поет, / Закоханий в Елладу і поетів Риму...»? 5. Назва Спілки пролетарських письменників початку ХХ ст. Якщо ви правильно розгадали кросворд, то по вертикалі прочитаєте, у якому жанрі написані вивчені поезії М.Зерова.V. Підсумок уроку. За допомогою слайдів підведемо підсумок нашого уроку.Інтерактивна вправа «Мікрофон». — Поезія М. Зерова справила на мене...VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Знати матеріал про життєвий і творчий шлях письменника, вміти аналі¬зувати його поезії, розповідати про «неокласиків». Вивчити напам'ять одну з поезій М. Зерова, виписати вжиті художні засоби.